Історія селища

Історична довідка про селище Драбів

 

Селище міського типу Драбів, Драбівського району, Черкаської області розташоване у верхів’ях заболоченої річки Золотоношки, притоки р.Дніпра, за 157 км від столиці України м. Київ, 32 км від автомагістралі Київ-Харків, 75 км від обласного центру - міста Черкаси, 13 км від залізничної станції Драбове-Барятинська та 28 км від залізничної станції Кононівка в Драбівському районі. Географічні координати смт Драбів 49˚57' 20'' пн.ш., 32˚ 07' 55'' сх. д.

На карті Черкаської області адміністративний центр Драбівського району, смт Драбів, розміщений на північному сході Черкащини. Територія району межує на півночі із Яготинським районом Київської області, на сході із Пирятинським і Гребінківським районами Полтавської області, на півдні із Чорнобаївським та заході із Золотоніським районами  Черкаської області. 

У  селищі проживає 6958 осіб. Площа населеного пункту 15,268 км 2.

Перші відомості про Драбів належать до 1680 року, коли багатий козак, пізніше переяславський полковник, Іван Мирович захопив над річкою Золотоношкою на вільному військовому степу землі, де вже здавна стояв невеликий хутір. Мирович звернувся до царя з проханням видати йому дозвіл на право володіння. У 1689 році він одержав жалувану грамоту на хутір із ставком, лісом, випасом і сіножатями.

  У 1707 році хутір налічував лише 7 хат.  

За указом Петра І 1718 року всі маєтності Мировичів, у тому числі хутір Драбів, були відписані князю Кантакузену (село Кантакузівка). Вдова князя Кантакузена у 1728 році відписала Драбів царській казні.  

1777 року Катерина ІІ віддала землі Драбова у вічне і спадкове володіння графу Петру Завадовському. За ревізією 1767 року у Драбові налічувалося 220 чоловік населення. З 75 хат 61 була бездвірною.

1843 року Завадовські продали Драбів полковнику О.І.Барятинському.  

У Драбові в 1846 році була відкрита парафіяльна школа.

В 1848 році Драбову було надано статус містеча, він став волосним центром, де проживало 4700 жителів.  

У 1903-1904 роках в Драбівській церковнопарафіяльній школі учителював відомий український письменник Степан Васильченко (на сьогодні одна із центральних вулиць та школа-гімназія названі його іменем). Згадуючи про це, він писав: "Драбівська школа - будинок непоганий, багата школа, тільки сумно мені: два вчителі поповичі, два законовчителі - попи, учителька - попівна. Між ними, я селюк, пролетар. Вечорами в учительській, де я мусив жити, не маючи квартири, кубрячать і ріжуть в стукалку вибрані драбівські типи. Уперше мені сумно стало на вчителюванні".

 25 січня 1919 року золотоніський військово-революційний комітет проголосив  відновлення Радянської влади в повіті. В березні у Драбові обрано волосний ревком.   1920 року обрано сільський виконком. В середині червня 1920 року почав працювати комітет незаможних селян, головою якого тривалий час працював П.С. Мехеда.  

21 вересня 1941 року Драбів окупували гітлерівці.  

У ніч з 21 на 22 вересня 1943 року підрозділи 396-го стрілецького полку 21-го стрілецького корпусу 47-ї армії Воронезького фронту, яким командував генерал армії М.Ф.Ватутін, звільнили Драбів від німецько-фашистських окупантів. Першим у Драбів на коні в’їхав розвідник, наш земляк, Іван Леонтійович Солодкий.

Воїнам-визволителям, які тоді полягли у боях за визволення селища встановлено пам'ятник «Братська могила радянських воїнів».

Селище міського типу Драбів став адміністративним центром сучасного Драбівського району  у 1965 році.

У 1968 році на території селища працювали комплекс центральної районної лікарні на 125 ліжок, середня і 2 восьмирічні школи, будинок культури, кінотеатр, будинок піонерів, музична школа, профтехучилище № 17, дитячий садок і ясла.

Станом на 1972 рік в селищі проживало 5,7 тисяч чоловік. Колгосп мав 44 трактори, 30 комбайнів різних систем, 41 автомашину та багато іншої сільськогосподарської техніки. На цей час у смт Драбів працювали промислові підприємства: міжколгоспбуд, дорожний відділ, харчокомбінат, цегельний завод, комбінат побутового обслуговування, інкубаторна станція.

Протягом останніх 40 років у селищі збудовані дороги із асфальтним покриттям, благоустроєні пам’ятні місця, збудовані Драбівський механічний завод, багатоповерхові будинки, поліклініка, нове приміщення районного центру культури і дозвілля, міжрайонна шляхо-будівельна організація, дитячий парк, магазини, центри громадського харчування, приміщення районної поліклініки, реконструйовано стадіон, пішохідний міст через водойму, яка розділяє селище. У 1975 році збудоване нове приміщення загальноосвітньої середньої школи, а у 2010 році здане в експлуатацію приміщення І черги  навчально-виховного комплексу школи-гімназії. В 1995 році збудовано кінно-спортивний комплекс.

Пам’ятний знак на честь 300-річчя Драбова відкрито 30 вересня 1989 року в парку селища на якому викарбувані слова з пісні Петра Вовка, текст дарчої грамоти І.Мировичу і герб селища.